Весна
Весна… Сьогодні буде дощ? А може й навіть злива? Чи все ж таки проб'ється солнце и вітер нарешті здує всі хмари з небосводу? Така рішуча та загадкова водночас. Усе життя я мріяла бути схожою саме на весну, бо так не вистачало барвів, магії, якоїсь незвичайної та невловимої музики, яку вона приносить у життя людей. Квіти, зелень — усе це чарівним калейдоскопом вирує навколо; в такі часи забуваєш про все на світі, навіть, як би не було смішно та дивно, на деякий час забуваєш своє ім'я. Наче так і треба. Весна наповнює кожну клітинку тіла щастям, вірою у найкраще, коханням та якоюсь незбагненною силою. Бувають моменти, коли ти зриваєшся в місця задля того, щоб з головою зануритися у шалений потік людей, але в душі все ж залишаєшся десь далеко-далеко від усіх… Усіх, окрім найбільш любих серцю. Думки, почуття — усе це змішується в одну мелодію, що, здається, буде лунати в тобі до кінця. І так хочеться, щоб усе змінювалося лише на краще, без тих дощів. Але проходить якийсь час і в душі знову ллється справжня злива. І десь ніби з серця лунає крик: дай спокій, дай тиші, дай надії… І Янгол посміхнеться невловимою посмішкою (ледь-ледь помітною, з сумом в очах), змахне крилом, обійме… І все навколо ніби завмирає. Ні, відчепись, лети собі подалі… А краще… Краще обійми мене міцніше і залишся… І, Янголе, давай разом взлетим до неба?
